Розквіт та закат іспанської імперії
За Габсбургів Іспанія досягає вершини своєї могутності. А після майже безкровного захоплення Португалії іспанці до своїх величезних колоній додають ще й португальські. В країну нескінченним потоком надходить золото з Мексики та Перу – по 300 тонн дорогоцінних металів щороку. Протягом XVI століття Іспанія отримує еквівалент 1,5 трильйона доларів США (у цінах 1990 року). Країна підсаджується на золоту голку. Це час Siglo de Oro – Золотого віку Іспанії. Фраза про імперію, над якою ніколи не заходить сонце – це про Іспанію.

Грошей у країні стає все більше, а виробляти товари в ній стає невигідно – простіше все купити за кордоном. Якщо наприкінці XV століття в Кастилії було найуспішніше в Європі вівчарство, в Андалусії процвітало виноградарство, а в Толедо – зброярство, то до XVI століття іспанські селяни та ремісники вже не тільки не можуть продавати свою продукцію за межами Іспанії, але й не витримують конкуренції всередині країни. Промислове виробництво перестає розвиватися, а ремісники масово закривають свої майстерні. Заможні громадяни віддають перевагу вкладенню капіталу в державні облігації, що погашаються за рахунок імпорту срібла, замість інвестування в розвиток виробництва та сільського господарства.
Різке збільшення імпорту призводить до відтоку золота з країни. Габсбурги намагаються заборонити вивезення золота та срібла з Іспанії. Але цим лише розпалюють інфляцію. Виникає приказка: «В Іспанії все дороге, крім срібла».
Читати далі… “Ресурсне прокляття. Парадокс Тріфіна. Чому ламаються системи та вмирають імперії.”