Я вирішив почати бігати вранці. Сьогодні я прокинувся о 6:05. Але перед тим, як встати, в моїй голові відбулася головна битва. Битва з моїми думками. Та мозком, який просто почав мені накидувати запитання. Дуже елегантна та тонка робота, з його сторони.
Я подумав, може там ще холодно. А я не бігав вранці вже декілька років. Це взагалі за гранню, коли ти лежиш в теплому ліжку.
Як не розбудити своїх дівчат, коли буду збиратись?
А як тепер робити зарядку, бо зазвичай я роблю зарядку на початку дня?
Коли я прокидаюсь, перші пів години я повторюю слова на своєму тренажері. Це що, мінус англійський?
А де бігати, щоб було безпечно? Думаю, ви зрозуміли, що за безпека.
Коротше, все не по плану. І це для мозку стрес. І стрес для мене.
Але я встав, зібрався, взув кроси, ще закрив вікно в кімнаті у дівчат і потім кинув 5 км.
Пробігти було легше, ніж встати з ліжка.
Перший крок завжди найважчий.
Так завжди, в усіх питаннях.
Такий шлях!