Еволюція створила розумне життя на планеті лише одним інструментом – помилками.
Подивився шикарний серіал West World.
Є тільки одна проблема – мозок найбільше в світі боїться помилок.
Як пофіксити цей баг, я поки не знаю.
«Розпрямтеся й розправте плечі. Лобстери й територія»
Лобстери — істоти, які змагаються між собою за домінування. І за територію. Самки хочуть мати справу з переможцями. Оскільки територія має значення, а найкращі місця завжди в дефіциті, пошук території породжує конфлікт. У конфлікті є переможець і переможений. Програвши бій, незалежно від того, як він боровся, лобстер втрачає бажання змагатися знову. Навіть з тим суперником, якого раніше перемагав.
Переможець — це лобстер з високим рівнем серотоніну та низьким рівнем октопаміну — це зухвалий, наполегливий молюск, який не схильний відступати, коли його кидають виклик. Бо серотонін допомагає регулювати гнучкість. У гнучкого лобстера подовжуються кінцівки, і він здається вищим і небезпечнішим.
Протилежна нейрохімічна конфігурація — високий октопамін і низький серотонін — породжує переможеного, згорбленого, загальмованого, виснаженого, готового ховатися за спини інших лобстера, який схильний зависати в провулках і зникати при найменшій небезпеці.
Принцип «переможець отримує все» у світі лобстерів працює так само, як у людських суспільствах, де топовий 1 % має стільки ж здобутків, скільки нижчі 50 %, і де найбагатші 85 осіб мають стільки ж, скільки нижчі 3,5 мільярда.
Жорсткий принцип нерівного розподілу стосується не тільки фінансів. Він актуальний всюди, де потрібна творча праця. Більшість наукових публікацій належать малій групі науковців. Крихітна група музикантів створює майже всю комерційну музику. Книги лише жменьки авторів представлені всюди. Щороку в США видається півтора мільйона назв книг, і лише 500 з них продаються накладом понад 100 тисяч примірників.
У класичній музиці так само: лише чотири великі композитори — Бах, Бетховен, Моцарт і Чайковський — написали майже всю музику, яку нині виконують оркестри. До речі, Бах працював настільки плідно, що на те, щоб просто переписати його партитури вручну, пішли б десятиліття, і зазвичай виконується лише невелика частина його вражаючої спадщини.
Ситуацію, коли переможці отримують усе, називають принципом Матвія (Матвія 25:29). Принцип походить від вислову, що приписують Ісусу Христу, але від цього він не звучить приємніше: «Бо кожному, хто має, дасться і примножиться, а в того, хто не має, відбереться й те, що має…»
Не дивно, що ділянка мозку, яка відстежує нашу позицію в ієрархії домінування, особливо давня й фундаментальна. Це система управління, що визначає наше сприйняття, цінності, емоції, думки й дії. Вона потужно впливає на кожен аспект нашого Існування — свідомого й підсвідомого. Ось чому, зазнавши поразки, ми поводимось майже так само, як лобстери, що програли бій. Ми згинаємось. Ми падаємо. Нам страшно, ми поранені, ми тривожні, ми слабкі. І якщо нічого не змінюється, починається хронічна депресія. У такому стані ми не можемо прийняти бій, якого вимагає життя, і стаємо легкою здобиччю для тих, у кого міцніший панцир.
Лобстери нижчого рангу виробляють порівняно низький рівень серотоніну. Те саме й у людей нижчого статусу, причому рівень з кожною поразкою падає. Низький серотонін означає знижену впевненість у собі. Низький серотонін — це більший відгук на стрес і вища фізична готовність до надзвичайної ситуації, бо на дні ієрархії може статися будь-що, і навряд чи це буде щось добре. Низький серотонін — це менше щастя, більше болю й тривоги, більше хвороб і коротша тривалість життя — як у людей, так і в ракоподібних. Вища позиція в ієрархії й відповідно вищий рівень серотоніну характеризується меншою ймовірністю хвороб, бідності та смерті.
Найдавніша частина мозку спеціалізується на тому, щоб звіряти час — оцінювати, як до вас ставляться інші. На основі цієї інформації вона визначає вашу цінність і призначає певний статус. Якщо рівні вам особи цінують вас мало — внутрішній датчик обмежує доступ до серотоніну.
Висновок. Кожна помилка, знижує рівень сіротонину. З кожною невдачою він падає. Але якщо це головний інструмент розвитку, ми маємо багато і швидко помилятись. Нам треба повністю змінити ставлення до помилок. По суті ми маємо кайфувати від помилок, а не від перемог.
За правилом Парето, тільки 20 відсотків від 100 спроб будуть мати результати, з цих 20 тільки 4 реальна дать вагомий результат.
En
