Життя – це не спринт, це марафон. Шукаю відповіді на питання – як рости, не кидати та досягати цілі. Тут збираю історії успіху, кейси, тексти. Все – що покращує настрій, додає сили, піднімає віру. Пишу про свій шлях.
Ironman в 80
У 80 років Наталі Грабоу стала найстаршою жінкою, яка коли-небудь фінішувала на чемпіонаті світу з Ironman.🔥
Вона стала першою жінкою, яка фінішувала на Коні ( Гаваї ) у віковій групі 80–84 роки.
І подолала
3,86 км запливом,
180,25 км велопробігом та
42,16 км бігом за
16 годин 45 хвилин.
Просто космос!!! Немає взагалі слів. Дійсно залізні люди.
В колекцію про крутих старичків.
Жирова тканина виділяє запальні речовини:
Коли жиру багато, ці речовини виділяються постійно → виникає запалення низького рівня
Лептин — гормон ситості, який виробляється жировою тканиною.
Він має говорити мозку:
«Ми ситі, енергія є, можна витрачати жир».
Але при надлишковій вазі розвивається лептинорезистентність — мозок перестає чути лептин.
Лептин — головний гормон, який керує апетитом, спалюванням жиру та рівнем енергії.
Багато жирової тканини → багато лептину → втрачається зв’язок із мозком (постійне переїдання).
Запальні цитокіни блокують деййодинази — ферменти, що перетворюють T4 на активний T3.
Підсумок: мало T3 → втома, холод, набір ваги, випадіння волосся
Розвивається ожиріння печінки (стеатоз).
Навіть при нормальній вазі. Печінка гірше виводить токсини, гірше перетворює T4 → T3.
Погіршується детокс естрогенів.
Естроген не переробляється → кісти, ПМС, ФКМ, міоми.
Сповільнюється синтез жовч
А жовч — це:
Немає жовчі → порушення травлення → запалення → ще більше жиру.
Підвищується запалення печінки.
Жир виділяє цитокіни, які потрапляють у печінку → посилюють запалення й порушують обмін речовин.
І чим довше це триває, тим важче худнути. Це впливає на всі процеси в організмі.
Хронічне запалення – це початок всіх аутоімунних захворювань. Коли ваш імунітет починає атакувати ваші клітини. У когось щітовидку, у когось суглоби, у когось жкт, у когось шкіру.
Це призводить до страшних хвороб. І це все через зайву вагу. Яка запускає ці процеси.
Такий шлях! Всім мир!
У Давній Греції існувала практика hypomnēmata — «пам’ятних записів». Коли ти збираєш у щоденнику свої улюблені цитати чи думки і щодня їх перечитуєш, щоб знайти ту, яка тобі допоможе саме сьогодні.
По суті — це було письмо, спрямоване на себе.
Виявилось, що і я багато років роблю те саме.
У мене є записи в телеграмі в аудіоформаті, є закритий інстаграм зі скрінами, записи в notion, щоденник за більш ніж 10 років. Цей бложик — це теж частина моєї “гіпноменати”.
Я щодня повертаюся до записів, переглядаю, що працює, видаляю застаріле.
Це мій спосіб тримати голову в порядку та уникати сміттєвого інформаційного фону.
Бо все, що ми не повторюємо, — ми забуваємо.
Людина думає одними й тими самими думками 80% часу.
Ми діємо за старими шаблонами, отримуємо ті самі результати — бо так працює памʼять і мозок.
Мозок постійно порівнює реальність з уявним ідеалом. Прогнозує майбутнє, шукаючи загрози. Повертається до минулого, особливо до неприємного. Не до приємних моментів, а до травм, образ, розчарувань.
І паралельно ми щодня поглинаємо тонни токсичного або пустого контенту, який нічого нам не дає. Крім шкоди.
А щоб нова думка закріпилася — її треба повторити десятки разів. Інакше вона просто зникне. Тому схема «думки → слова → дії → звички → характер → доля»працює тільки тоді, коли нова думка довго тримається в полі уваги. І греки це розуміли. Хоча тоді не було тіктоків.
Знання саме по собі нічого не змінює. Змінює — тільки повторення. Коли це стає твоєю думкою і ти починаєш думати і робити по-новому.
Останнім часом від своїх друзів чую: я почав підбихувати, я сиджу на антидепресантах, я почав ходити до психолога, я в депресії. У всіх їде кукуха. Всім важко. Навіть тим, хто за кордоном.
І це ще один аргумент на користь того, щоб свідомо створювати власне інформаційне середовище, яке підтримує, а не руйнує.
Моя система гіпомнематів не зробила мене мільйонером — але вона додає мені ментальної стабільності.
І, як виявилось, у цьому немає нічого нового: так робили ще в Давній Греції.
А ви як працюєте зі своєю базою знань? Ведете щоденник? Як працюєте з головою?
P.S. Ще пару шикарних відрізків з серіалу West World про те, що таке особистість.
Такий шлях! Всім мир!
Я вже якось писав про Еверест. І що всі хто лізе на цю вершину, трошки крейзі.
Але сьогодні взагалі відвал башки, що творять люди.
Альпініст-скієр Анджей Баргіель – перша людина, яка піднялася на Еверест і спустилася назад до Базового табору на лижах без додаткового кисню. Після майже 16 годин підйому в зоні смерті (вище 8 000 м, де рівень кисню небезпечно низький), Баргіель защолкнув лижі на вершині найвищої гори світу та почав спуск Південним спуском.
«Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо… Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, — і немає нічого нового під сонцем!..»
Фраза походить з Книги Екклезіаста 1:8 і означає, що людське бажання бачити й пізнавати — безмежне, і жодна кількість зорових вражень не здатна його задовольнити.
Навіть споглядаючи дедалі більше нового й прекрасного, людина завжди прагнутиме більшого, а спрага пізнання ніколи не втамується повністю.
Цей вірш також часто пов’язують із ширшим сенсом ненаситності людських бажань до насолод та розваг. Проблема тільки в тому, що постійні пусті розваги вбивають енергію. Ментальну енергію. Якої вистачає тільки на тік-токи. А на реальне життя нічого не залишається. Яке ще й не таке яскраве. Бігати вранці серед хрущовок без Гармінів за 50 тисяч гривень — не так яскраво, як на вулицях Нью-Йорку в модних кросах та дорогих девайсах.
“Хліба і видовищ” — це вислів, який означає політику умиротворення народу за допомогою безкоштовної їжі та розваг, щоб здобути та утримати владу. У давньоримській державі це була практика роздачі хліба та організації гладіаторських боїв, щоб запобігти бунтам і забезпечити лояльність плебсу.
Прикол у тому, що за 2000 років до появи ТікТока розумні діди вже описали природу людини. Нічого не змінилось. Тому середній хомо сапієнс так легко може подивитись 187 відосів з приколами за годину. Тільки вранці. А потім ще 135 ввечері. Прочитати 200–300 новин. Та глянути одну-дві серії якогось серіальчику. Кожен день. Видовища ніколи не закінчуються.
За останніми даними, людина в середньому проводить на смартфоні приблизно 4 години 37 хвилин щодня. Якщо рахувати загальний екранний час (всі пристрої: телефони, планшети, комп’ютери) — то середній час сягає близько 6 годин 45 хвилин на день. Це час, за який людина приймає декілька тисяч рішень. Що повністю вбиває весь нейроресурс.
Інформація — це сучасний наркотик. Немає розваг — починається нудьга. Нудьга, або відсутність відчуттів, сильно давлять на психіку. Тому майже нереально припинити споживання. Ми вже не можемо сидіти просто на лавочці, як бабульки. Просто сидіти та спостерігати за навколишнім світом. Ми одразу дістаємо телефон. Ми дістаємо його завжди. Коли дивимось фільми, коли їмо в кафе, коли з кимось зустрічаємось, коли когось чекаємо — ми його постійно перевіряємо. 150–200 разів на день ми просто так відкриваємо телефон.
Вміння фільтрувати, контролювати та обмежувати свій інформаційний потік є ключовим у теперішній час. Це ключ до нашого ментального здоровʼя, нашої енергетики та наших бажань. Це одна з задач, якою я займаюсь. Іноді все виходить, іноді — взагалі не виходить. Це шлях. Але я впевнений, що це одна з надважливих навичок людини в сучасному світі.
Як я з цим працюю? Я постійно збираю матеріали по цій темі, пишу про це статті та постійно перечитую і слухаю свої записи, щоб кожен день нагадувати собі. Прокидатись та щось робити з цим. А саме — замінювати токсичний контент (новини) на більш “професійний”. Обмежую час споживання. Давно відписався майже від усіх в усіх соцмережах. Тільки читаю тих, хто пише про маркетинг, здоровʼя, продажі, нові технології. Тих, хто піднімає мені настрій. Споживаю контент англійською мовою, всі серіали дивлюсь майже на інгліш.
Моя задача, як би банально це не звучало, — сформувати таку інформаційну бульбашку, яка буде піднімати мені настрій. Бо інакше — відсутність енергії, сил, мотивації, вигорання, депресія. А все починається з наших думок.
P.S. А це геніальна сцена з серіалу Westworld. Про сюжети. Це яскравий приклад того, як діють інформаційні наркотики. Вони постійно хочуть вас затягнути та забрати вашу увагу і енергію. І ми навіть не пручаємось цьому.
Такий шлях! Всім мир!
Ця фраза в різних варіантах («не бійся», «не бійтеся», «не страшись») зустрічається понад 100 разів, а якщо враховувати всі близькі форми — близько 365 разів, за популярною інтерпретацією «на кожен день року».
Це саме часто повторюване наставлення в Біблії — Бог або ангел звертається до людини й каже не боятися.
Еволюція створила розумне життя на планеті лише одним інструментом – помилками.
Подивився шикарний серіал West World.
Є тільки одна проблема – мозок найбільше в світі боїться помилок.
Як пофіксити цей баг, я поки не знаю.
Місяць тому ми повели малу в садок. Походили тиждень — і всі захворіли. До цього я бігав майже кожен день, як у найкращі часи. Зробив 107 тренувань, привів себе у форму, скинув зайві кілограмчики.
Звісно весь графік і тренування пішли по пізді. Кілограмчики знову на місці, бічес. Давай по новой, Міша…
Три місяці тому я робив проєкт на OpenCart’і, робив його майже півтора місяця. Перестав займатись навіть англійською на своєму тренажері. Не було часу.
До цього займався 670 днів майже без пропусків.
Звісно англійський пішов в еротичну подорож, як завжди.
Дев’ять місяців не наркоманив чорну кавоньку вдома. Потім якось прям аж нереально, сука, захотілось. Вже знову іноді собі варю дозу, коли взагалі башка не працює. Жесть.
Прикол у тому, що потім, коли башка тріщить, — взагалі все не працює.
Я в шоці, як це працює. Вірніше — взагалі не працює.
Звісно. Як тільки падає енергія або все йде не за планом — одразу котишся з цієї гірки вниз, і все накривається аліною кабаєвою.
Такий от рок-н-ролл. А у вас які зайоби та вологі мрії?
Наркотики можна замінити на соц.мережі, новини, ігри. Тому що, це і є інформаційні наркотики.
Прикольний пост Harry Dry. Він крутий маркетолог та копірайтер. Пост про те, коли людина стає письменником. Коли? Тільки коли, людина отримає багато відмов від видавництв. Але прикол в тому, що це стосується любої сфери. Бізнесу, спорту, карʼєри, навчання.
Відмови – це фільтр.
–
Одна з причин, чому сучасні книжки такі жахливі, полягає в тому, що видавці люблять давати контракти людям із підписниками. В чому ці люди добрі, — це маркетинг, а не письмо.
Тож бідна каракатиця помирає заради скріншоту списку бестселерів, і ти більше ніколи не бачиш цієї книжки. Молодці. Що далі? Продати щоденник? TED Talk? Книжки вже не про письмо.
Я зустрів Шихана в коридорі на першому поверсі в Даремі. За два тижні до його 18-го дня народження; за два тижні після того, як він поховав свою п’єсу під школою.
Усі інші отримали дипломи та напилися; він написав дві книжки: Conversations with the God of Love і Here Lies Montgomery Burns. Перша? То вдала, то ні. Друга? Хороша, але непридатна для публікації.
Читати далі… “Ти не справжній письменник, доки не зможеш показати мені листа-відмову.”Мій зріст — 173 см, моя оптимальна вага — 71–72 кг.
На початку року моя вага була 75 кг — це вранці, щойно прокинувся.
Я відчував, що це для мене забагато.
За день я наїдав та випивав 1,5 літра води — це ще плюс близько 2–3 кг, і тоді вага показувала 77–78 кг. Жесть.
Я почав бігати, став уважніше ставитися до перекусів, перестав пити каву.
Минуло 4 місяці з початку бігу.
І ось настав момент — я вже бачу на вагах 73 кг.
І думаю: як же складно буде скинути наступний кілограм чи два.
Адже ці попередні 2 кг я скидав дуже важко. Далі — ще важче.
І ось веду я доньку в садочок.
Ми проходили один тиждень.
Далі — все по класиці. Ми всі вже тиждень хворіємо.
При цьому я більше двох років не хворів. Взагалі.
А тут температура 39,5, ломило так, що я аж офігів.
Можливо, грип, може — ковід. Абсолютно неприємні відчуття.
Я майже нічого не їв кілька днів, тільки валявся, як колода.
Пітнів і страждав.
Так я й скинув ще один кілограм.
Не дякуйте.
Кожний день вранці. Коли я бігаю свої 8 км. Я бачу людей.
Одні бігають, їздять на велосипедах, займаються йогою.
Інші починають ранок з кави та сигарети.
Просто уявіть яка різниця між двума людьми буде через 365 днів.
Я абсолютно впевнений, що ставлення до невдач, поразок — це найточніший тест на багатство, успіх і щастя. Ви, напевно, бачили, як перевіряють гроші. Їх освітлюють ультрафіолетовим світлом, і якщо щось світиться або відбиває промені не так — відразу стає видно підробку. На мій погляд, якщо поставити людині запитання, як вона ставиться до невдач і поразок, то на сто відсотків можна судити про її майбутнє.
Поразки — це єдиний спосіб зрозуміти, чи працюють обрані тобою ідеї. Поки ти не втілиш нову ідею в життя, ти не зможеш осягнути, що саме шукав, як вона діє, наскільки вона ефективна й перспективна. Для більшості людей невдачі й поразки — це покарання, біль, щось, чого слід уникати.
Нас до цього привчила школа. Якщо дитина зробила щось нестандартно і не досягла результату, запрограмованого якимось дурним тестом, їй поставлять двійку. Якщо вона робить щось «не так» — її обов’язково покарають. Часто й батьки формують у дітей хибне ставлення до поразок і невдач. Вони не пояснюють головного: як насправді влаштоване життя. І коли молоді люди закінчують інститути, університети, коледжі — у них уже вшита ДНК страху перед невдачами й поразками. Вони бояться всього: помилитися, виглядати смішно, не досягти успіху.
Чому так відбувається? Через те, що самі поразки, невдачі ми сприймаємо як біль, зло, покарання, як щось, чого слід усіма силами уникати. А правда життя в тому, що невдачі й поразки — це лише сходинки, якими ми піднімаємося до багатства, успіху, поваги й щастя.
Якщо ви не знаєте, то самий популярний блогер на ютубі зараз Містер Біст. Аудиторія його ютуб каналу – 400 млн. підписників. Але мало хто знає скільки у нього не це пішло часу.
13 років! Ще раз. Тринадцять років!
До першого мільйона 5 років.
Перше віральне відео – 340.
Це шалена праця і тисячі тестів.
Тільки зараз. Король Ютуба MrBeast виступив на конференції VidSummit, де з’ясувалась шалена деталь його медіаімперії. Виявляється, він зібрав окрему команду з 6 (!) Чоловік, які малюють по 20 прев‘юшок до кожного відео ще до самих зйомок. І якщо за тиждень після публікації у відео низька конверсія, то прев‘ю змінюється.
Вичерпне пояснення чому саме MrBeast — король Ютуба і заробляє десятки мільйонів доларів.
Я зараз тільки вчусь сприймати помилки як тести — тести гіпотез. Треба перебудувати свої переконання. Це важко, бо людина не любить помилятись. Цей механізм у нас зламаний. Він перевернутий, як піраміда, яка стоїть на вершині.
А якщо зламана основна програма, то всі інші працюють неправильно. Якщо у тебе збитий навігатор, ти ніколи не приїдеш до точки призначення.
Такий шлях! Всім мир!
Добре, мені потрібно з тобою поділитися цим — мабуть, щоб розповісти, але, можливо, ще й тому, що я щойно зрозумів дещо про продуктивність, підприємництво, створення, успіх — і це не виходить у мене з голови.
У мене щойно в подкасті був Кевін О’Лірі, той самий «акула» з Shark Tank USA, і він, умовно кажучи, вдарив мене в обличчя однією думкою, яку озвучив щодо свого досвіду зі Стівом Джобсом.
Стів Джобс мав здатність розрізняти, де «сигнал», а де «шум».
Я працював на Стіва Джобса на початку 90-х, створював усе його освітнє програмне забезпечення. І ось концепція, яку він розумів, але на яку тоді, у 90-х, мало хто звертав увагу — це співвідношення сигналу до шуму.
Для нього сигнал — це три-п’ять головних справ, які ти маєш зробити протягом наступних 18 годин. Ти маєш завершити ці три-п’ять критично важливих речей для своєї місії. Вони мають бути зроблені сьогодні.
Все інше, що заважає тобі це зробити — це шум.
Тож для Стіва Джобса співвідношення сигналу до шуму, потрібне для успіху, було 80/20. 80% сигналу, 20% шуму.
І коли він про це говорив, я зрозумів, що саме цього мені зараз не вистачає в житті. Бо як креативна людина з купою ідей, я іноді розпорошую енергію на речі, які не є сигналом, які не є найважливішими справами на сьогодні.
І, думаю, ми всі можемо це зрозуміти — прокидаєшся з чітким планом, а потім починаються електронні листи, хтось щось просить, щось стається — і ти пливеш у шумі, а день втрачено. День, який мав бути присвячений сигналу.
А життя — це гра з нульовою сумою. Є обмежена кількість речей, які ми можемо зробити.
І я подумав: чорт, знаєш, що мені треба зробити? Мені треба організувати все, що я маю зробити сьогодні, кожне завдання, яке надходить, у дві колонки.
Колонка «сигнал» — це найважливіші речі, на яких я був зосереджений зранку. І колонка «шум».
І саме це я й зробив. От там, на моєму ноутбуці, я щойно розбив свої завдання на сьогодні на дві колонки: сигнал і шум.
І все, що приходить до мене сьогодні, і все, що крутиться в моїй голові, і весь мій список справ — усе потрапляє в одну з цих двох колонок.
Те, що я маю зробити сьогодні, що рухає мене вперед до моїх цілей — сигнал. Те, що не є таким важливим — шум.
А все, що в колонці «шум», я делегуватиму іншим.
Усі ми точно знаємо, що світ змінюється. Якщо вам зараз 40 років, то до 60-ти ви відчуєте обсяг змін, який зараз займає рік, приблизно за 11 днів. Логічно, щоб не відставати від такого темпу змін, ваш темп експериментів має відповідати цьому темпу.
Вам потрібно навчитися дуже комфортно ставитися до провалів — як організації, як творцеві чи як окремій людині.
Коли Джефф Безос писав листа акціонерам у 2015 році, він сказав: «Щоб бути успішними, ми маємо бути найкращим місцем у світі для провалів». Я зробив мільярди доларів помилок у AMSI.com. Це не має значення. Має значення лише одне — компанії, які припиняють експериментувати.
Компанії, які не приймають провали, зрештою опиняються в розпачливому становищі. І єдине, що їм залишається — зробити відчайдушну ставку в самому кінці свого корпоративного існування.
Тож як ми реалізуємо це на практиці в нашій компанії? У нас є команда з провалів та експериментів, чий ключовий показник ефективності, про який вони звітують мені щотижня — це кількість проведених експериментів.
Зверніть увагу, я не питаю, скільки з них пройшли вдало, або скільки з них провалилося. Важливим є лише вхідний показник — тобто кількість експериментів. Це те, що ми можемо контролювати.
І наше завдання — збільшити кількість експериментів, які ми проводимо, тому що сама природа експерименту означає, що ми не знаємо, чим він закінчиться.
Кожен наш успіх, кожен прорив, який повністю змінив наш напрямок як бізнесу, як подкасту, як медіакомпанії — відбувся ціною дев’яти невдач.
І знову ж таки, як казали в Amazon, один успішний задум оплачує ціле кладовище.
Ви, швидше за все, не чули про Fire Phone. Можливо, не знаєте про endless.com. Усі ці проєкти коштували Amazon сотні мільйонів доларів, але ви точно знаєте про AWS, який принесе їм 100 мільярдів доларів цього року.
Гра полягає в тому, щоб знайти правильну відповідь раніше за конкурентів, незалежно від сфери діяльності, і для цього потрібно зазнавати невдач швидше, ніж вони.
Тому що провал — це зворотний зв’язок. Зворотний зв’язок — це знання, а знання — це сила.
Я вже багато разів писав про те, що ми є те, що у нас у голові. Те, що у нас у голові, — це образи та слова. Ми думаємо словами. Тому так важливо, як кажуть у народі, фільтрувати базар. Звертати увагу, якими словами я розмовляю із собою та з іншими. І наступний етап — фільтрувати те, що нам кажуть. Бо будь-яка інформація, яка потрапляє нам у мозок, впливає на нас. «Сприйняття — початок відтворення».
І сьогодні я хочу поділитися яскравим прикладом того, як працює пропаганда — на прикладі мови, яку використовує Трамп.
Співвітчизники повинні пам’ятати, як ткали реальність, що нас оточує, тим самим шляхом — через створення нового дискурсу, смислові підміни, розширення меж прийнятного, підступну риторику, обережно, крапля за краплею, зціджувану згори через новоспечених пропагандистів і провладних спікерів.
Так, крок за кроком, ми приходимо до сьогоднішнього світу.
Водночас цілком свідомо, за допомогою удаваного постмодерністського цинізму, з суспільства знімають захист, заявляючи, що слова нічого не означають. Хоча вони означають усе і створюють і простір, що оточує людину, і її сприйняття цього простору.
Йдеться про іншу країну та іншу реальність, але думки й висновки є цілком універсальними. Ними може скористатися будь-який житель будь-якого куточка Землі.
«Ми часто чули: не слухайте, що говорить Трамп — дивіться, що він робить. Це знайома порада — практична, навіть цинічна, але небезпечно неповна. Тому що у випадку з Трампом мова — це не просто розмова. Це форма дії. Його слова не просто відображають його мислення — вони формують політичну реальність. Вони позначають ворогів, тестують межі допустимого і упереджують опір.
У будь-якому авторитарному русі мова відіграє центральну роль. Вона не просто супроводжує насильство — вона готує ґрунт для нього. Вона легітимізує, підбурює та маскує. Слова не є вторинними щодо влади. Вони — частина того, як влада працює.
Читати далі… “Мова – це ключ. Головний інструмент пропаганди. Як все працює?”Порно = штучний секс.
Алкоголь = штучні веселощі.
Розкіш = штучна радість.
Фастфуд = штучна їжа.
Енергетики = штучна енергія.
Наркотики = штучне щастя.
Куріння = штучне розслаблення.
Знаменитості = штучні зразки для наслідування.
Відеоігри = штучне спілкування.
Соціальні мережі = штучне спілкування.
Лайки = штучна любов. Фільтри = штучна краса.
Швидкий дофамін дає штучні результати.
Усе просто: ми — раціон власної уваги.
Живишся сурогатами — отримуєш сурогатне життя.
Що споживаєш — тим і стаєш.
Проста бінарна логіка!
Такий шлях!
