Сигнал та шум. Техніка продуктивності від Стіва Джобса

Добре, мені потрібно з тобою поділитися цим — мабуть, щоб розповісти, але, можливо, ще й тому, що я щойно зрозумів дещо про продуктивність, підприємництво, створення, успіх — і це не виходить у мене з голови.

У мене щойно в подкасті був Кевін О’Лірі, той самий «акула» з Shark Tank USA, і він, умовно кажучи, вдарив мене в обличчя однією думкою, яку озвучив щодо свого досвіду зі Стівом Джобсом.

Стів Джобс мав здатність розрізняти, де «сигнал», а де «шум».

Я працював на Стіва Джобса на початку 90-х, створював усе його освітнє програмне забезпечення. І ось концепція, яку він розумів, але на яку тоді, у 90-х, мало хто звертав увагу — це співвідношення сигналу до шуму.

Для нього сигнал — це три-п’ять головних справ, які ти маєш зробити протягом наступних 18 годин. Ти маєш завершити ці три-п’ять критично важливих речей для своєї місії. Вони мають бути зроблені сьогодні.

Все інше, що заважає тобі це зробити — це шум.

Тож для Стіва Джобса співвідношення сигналу до шуму, потрібне для успіху, було 80/20. 80% сигналу, 20% шуму.

І коли він про це говорив, я зрозумів, що саме цього мені зараз не вистачає в житті. Бо як креативна людина з купою ідей, я іноді розпорошую енергію на речі, які не є сигналом, які не є найважливішими справами на сьогодні.

І, думаю, ми всі можемо це зрозуміти — прокидаєшся з чітким планом, а потім починаються електронні листи, хтось щось просить, щось стається — і ти пливеш у шумі, а день втрачено. День, який мав бути присвячений сигналу.

А життя — це гра з нульовою сумою. Є обмежена кількість речей, які ми можемо зробити.

І я подумав: чорт, знаєш, що мені треба зробити? Мені треба організувати все, що я маю зробити сьогодні, кожне завдання, яке надходить, у дві колонки.

Колонка «сигнал» — це найважливіші речі, на яких я був зосереджений зранку. І колонка «шум».

І саме це я й зробив. От там, на моєму ноутбуці, я щойно розбив свої завдання на сьогодні на дві колонки: сигнал і шум.

І все, що приходить до мене сьогодні, і все, що крутиться в моїй голові, і весь мій список справ — усе потрапляє в одну з цих двох колонок.

Те, що я маю зробити сьогодні, що рухає мене вперед до моїх цілей — сигнал. Те, що не є таким важливим — шум.

А все, що в колонці «шум», я делегуватиму іншим.

Найбільший ризик, який зараз бере на себе кожен, — це недостатній ризик.

Усі ми точно знаємо, що світ змінюється. Якщо вам зараз 40 років, то до 60-ти ви відчуєте обсяг змін, який зараз займає рік, приблизно за 11 днів. Логічно, щоб не відставати від такого темпу змін, ваш темп експериментів має відповідати цьому темпу.

Вам потрібно навчитися дуже комфортно ставитися до провалів — як організації, як творцеві чи як окремій людині.

Коли Джефф Безос писав листа акціонерам у 2015 році, він сказав: «Щоб бути успішними, ми маємо бути найкращим місцем у світі для провалів». Я зробив мільярди доларів помилок у AMSI.com. Це не має значення. Має значення лише одне — компанії, які припиняють експериментувати.

Компанії, які не приймають провали, зрештою опиняються в розпачливому становищі. І єдине, що їм залишається — зробити відчайдушну ставку в самому кінці свого корпоративного існування.

Тож як ми реалізуємо це на практиці в нашій компанії? У нас є команда з провалів та експериментів, чий ключовий показник ефективності, про який вони звітують мені щотижня — це кількість проведених експериментів.

Зверніть увагу, я не питаю, скільки з них пройшли вдало, або скільки з них провалилося. Важливим є лише вхідний показник — тобто кількість експериментів. Це те, що ми можемо контролювати.

І наше завдання — збільшити кількість експериментів, які ми проводимо, тому що сама природа експерименту означає, що ми не знаємо, чим він закінчиться.

Кожен наш успіх, кожен прорив, який повністю змінив наш напрямок як бізнесу, як подкасту, як медіакомпанії — відбувся ціною дев’яти невдач.

І знову ж таки, як казали в Amazon, один успішний задум оплачує ціле кладовище.

Ви, швидше за все, не чули про Fire Phone. Можливо, не знаєте про endless.com. Усі ці проєкти коштували Amazon сотні мільйонів доларів, але ви точно знаєте про AWS, який принесе їм 100 мільярдів доларів цього року.

Гра полягає в тому, щоб знайти правильну відповідь раніше за конкурентів, незалежно від сфери діяльності, і для цього потрібно зазнавати невдач швидше, ніж вони.

Тому що провал — це зворотний зв’язок. Зворотний зв’язок — це знання, а знання — це сила.

Мова – це ключ. Головний інструмент пропаганди. Як все працює?

«На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Бог було Слово». Євангеліє від Івана, 1:1.

Я вже багато разів писав про те, що ми є те, що у нас у голові. Те, що у нас у голові, — це образи та слова. Ми думаємо словами. Тому так важливо, як кажуть у народі, фільтрувати базар. Звертати увагу, якими словами я розмовляю із собою та з іншими. І наступний етап — фільтрувати те, що нам кажуть. Бо будь-яка інформація, яка потрапляє нам у мозок, впливає на нас. «Сприйняття — початок відтворення».

І сьогодні я хочу поділитися яскравим прикладом того, як працює пропаганда — на прикладі мови, яку використовує Трамп.

Важливий текст про те, як автократія може поступово формуватися за допомогою мови.

Співвітчизники повинні пам’ятати, як ткали реальність, що нас оточує, тим самим шляхом — через створення нового дискурсу, смислові підміни, розширення меж прийнятного, підступну риторику, обережно, крапля за краплею, зціджувану згори через новоспечених пропагандистів і провладних спікерів.

Так, крок за кроком, ми приходимо до сьогоднішнього світу.

Водночас цілком свідомо, за допомогою удаваного постмодерністського цинізму, з суспільства знімають захист, заявляючи, що слова нічого не означають. Хоча вони означають усе і створюють і простір, що оточує людину, і її сприйняття цього простору.

Йдеться про іншу країну та іншу реальність, але думки й висновки є цілком універсальними. Ними може скористатися будь-який житель будь-якого куточка Землі.

«Ми часто чули: не слухайте, що говорить Трамп — дивіться, що він робить. Це знайома порада — практична, навіть цинічна, але небезпечно неповна. Тому що у випадку з Трампом мова — це не просто розмова. Це форма дії. Його слова не просто відображають його мислення — вони формують політичну реальність. Вони позначають ворогів, тестують межі допустимого і упереджують опір.

У будь-якому авторитарному русі мова відіграє центральну роль. Вона не просто супроводжує насильство — вона готує ґрунт для нього. Вона легітимізує, підбурює та маскує. Слова не є вторинними щодо влади. Вони — частина того, як влада працює.

Читати далі… “Мова – це ключ. Головний інструмент пропаганди. Як все працює?”

Що споживаєш — тим і стаєш.

Порно = штучний секс.

Алкоголь = штучні веселощі.

Розкіш = штучна радість.

Фастфуд = штучна їжа.

Енергетики = штучна енергія.

Наркотики = штучне щастя.

Куріння = штучне розслаблення.

Знаменитості = штучні зразки для наслідування.

Відеоігри = штучне спілкування.

Соціальні мережі = штучне спілкування.

Лайки = штучна любов. Фільтри = штучна краса.


Швидкий дофамін дає штучні результати.

Усе просто: ми — раціон власної уваги.

Живишся сурогатами — отримуєш сурогатне життя.

Що споживаєш — тим і стаєш.

Проста бінарна логіка!

Такий шлях!

Головне питання, яке Ейнштейн ставив собі кожного ранку

У статті на Inc. я прочитав, що Ейнштейн говорив про найважливіше питання, яке варто ставити собі щоранку, коли прокидаєшся. Не знаю, чи справді це сказав Ейнштейн, але саме питання варте уваги: “Чи вірю я, що Всесвіт добрий чи злий? Чи вірю я, що світ, у якому я живу, — гарне чи погане місце?”

Коли я був молодшим, я схилявся до того, щоб об’єктивізувати свої оцінки світу. Зараз я більше вірю в ідею, що світ такий, яким ми його вважаємо.

Наша картина світу й загальна віра в позитивне або негативне призводить до того, що ми й знаходимо в цьому світі. Якщо ми шукатимемо лише прагматику і меркантильність, ми знайдемо лише це й не побачимо нічого іншого.

Якщо ми шукатимемо поезію, ми обов’язково знайдемо щось високе. Йдеться не про ідеалізацію, а про те, до чого ми самі прагнемо.

Життя проходить не в пошуках гармонії, а в пошуках сенсу.

Однак сенс — це не ідея, а відчуття, яке виникає, коли всі потоки наших намірів з’єднуються з іншими людьми. Коли ми багато думаємо й аналізуємо, ми не збільшуємо розуміння світу, а лише множимо кількість гіпотез про нього.

Щоб краще розуміти світ і знати його, єдиний спосіб — діяти. Проблема розумних людей у тому, що, оскільки вони багато думають, а не діють, то діють не на основі знань про світ, а на основі своїх хибних уявлень.

Чи можливий баланс між “думати” і “діяти”? Безглузде питання. Більшість ситуацій містить настільки велику невизначеність, що роздуми та рефлексія ніколи не дадуть результату. Велика невизначеність означає нескінченну кількість гіпотез і неподоланну проблему вибору в умовах браку часу та ресурсів.

Розуміння світу через дії

Однак щойно ми починаємо діяти й не забиваємо собі голову питанням — правильно це чи ні, — світ розкривається. У 99% випадків ми діємо не заради результату, а заради кращого розуміння світу, і тоді 1% дій дає видатний результат.

Коли не знаєш, що робити, правильна стратегія — робити що завгодно, малими кроками, ніби йдеш мінним полем. Частина тих, хто пішов, пройде й виживе. Але ті, хто залишився, нікуди не підуть і помруть від жалю.

Коли ми сприймаємо своє життя як пригоду у великій грі, ми перестаємо оцінювати дії як правильні чи неправильні. Але корисно оцінювати дії як ефективні чи марні — це не дає заснути в безпечності.

Алекс Крол

Все починається зараз

Серцевий напад у 50 починається в 30.

Альцгеймер у 70 починається в 40.

Остеопороз у 75 починається в 40.

Депресія у 50 починається в 25.

Інсульт у 65 починається в 40.

Втрата пам’яті у 75 починається в 50.

Вибір між пігулками і пробіжкою робиться щодня.

Немає часу для пробіжки, знайдеш час для хвороб.

Як з позиції нейробіології загадувати бажання?

Бажання насправді повна херня, бо більшість із них засновані на потребах, які нав’язані соціумом, культурою середовища й маркетингом — за вас уже давно маніпулятивно вирішили, що саме правильно хотіти. Люди усвідомлюють цю «правильність» раціональною частиною мозку — неокортексом і емоційною — лімбічною системою. Хотіти — не шкідливо, як кажуть.

Чому бажання не здійснюються? Та взагалі, блін, не тому, що ви якось неправильно хочете. У нашому мозку просто є ще й рептильний комплекс (древній мозок), який узагалі не хоче жодних змін у житті — для нього це майже як смерть. Особливо, якщо для цього треба докладати купу зусиль і виходити із зони комфорту.

От ви хочете багатства й успіху, а рептильний мозок цьому жорстко пручається. Його ціль — зберегти ваше життя. І поточна стратегія життя для нього — ок. Без усіх цих бажань ви живі — ціль досягнута.

Тому всі цілі й бажання, які ви там херачите ручкою на папірці, йому до сраки. Прописувати бажання — це лише активність раціональної частини мозку. А потрібно також залучити емоційну частину — тобто лімбіку, дати відчуттів у бажання, емоцій, і провізуалізувати результат картинками, де ви в безпеці та в повному благополуччі, отримавши бажане.

Тобто залучаємо 3 системи мозку: раціоналізація (що хочемо і як — чітко прописуємо), додаємо емоцій і станів (що відчуваємо, коли це отримаємо), і візуалізуємо картинками для рептильного мозку. Що все супер. Ми будемо в безпеці. Це не про те, що все здійсниться за секунду — це просто про узгодженість ваших систем щодо цього бажання.

Ну і, блін, ключовий момент, на якому всі зливаються))) Навіть якщо мозок уже на все погодився й сам збуджено чекає ваших «хотілок» — для реалізації потрібні дії! Просто мріяти, пердячись на дивані — повна херня, так ви вбиваєте свою дофамінову систему.

Не треба мріяти — один раз визначилися, чого хочете, узгодили всередині — і діємо в цьому напрямку. Одразу, щойно пішов імпульс.

Helena Kornilova

Гра кальмара. Найпопулярніший серіал Netflix. Серіал про темну та білу сторону людини.

Подивився 2 та 3 сезон Гри Кальмара. Перший сезон у 2021 році подивився як тільки він вийшов. Він став абсолютним бестселером на Netflix і тримає перше місце досі. Цифри — абсолютний космос.

“Squid Game” (1-й сезон, 2021)

Стрім досяг 111 млн переглядів у перші 17 днів, а після 28 днів — понад 142 млн користувачів, встановивши неймовірний рекорд із 1,65 млрд годин перегляду.

“Squid Game” сезони 2 та 3

Сезон 2: 192,6 млн переглядів у перші дні.
Сезон 3 — навіть 130 млн переглядів за 10 днів. Його реліз зібрав 106,3 млн переглядів у перші десять днів, продовжує домінувати у рейтингах, хоча менше, ніж стартовий сезон.

Всі три сезони “Squid Game” наразі тримають топові позиції серед найпопулярніших серіалів Netflix. Культовий серіал. Факт. Цифри говорять самі за себе.

Сюжет

456 людей, більшість із яких зазнають серйозних фінансових проблем, приймають запрошення на участь у таємничому турнірі з дитячих ігор. Швидко з’ясовується, що це турнір на виживання. Після того, як зі змагання вибуває гравець, розмір призу збільшується на 100 млн вон, тобто переможець турніру отримає 45,6 млрд вон (≈38 млн доларів). Однак ставки в іграх смертельно високі. Ставки в грі — це життя або смерть: хто програє, той помирає.

Читати далі… “Гра кальмара. Найпопулярніший серіал Netflix. Серіал про темну та білу сторону людини.”

Скілки рішень людина приймає за день?

В одному з досліджень, опублікованих у Harvard Business Review, наводиться оцінка: доросла людина приймає до 30 тисяч рішень на день — від того, якою рукою потягнутися до кружки, до складних стратегічних виборів. Більшість із них — мікроскопічні й ухвалюються на автопілоті. Чим вища зона відповідальності, тим більше усвідомлених рішень доводиться приймати — і тим вищий ризик втоми від вибору (decision fatigue).

Кожне рішення — це ментальний ресурс. Тому ми так багато всього робимо на автоматі. Приймати рішення — дуже енергозатратно. Тому деякі складні рішення ми відтягуємо днями, місяцями, іноді роками.

Але саме головне те, що кожне відео в тік-тоці, інсті, кожна прочитана новина, кожна сторіс — віджирає наш ресурс, нашу енергію. Тому що кожне відео — це прийняте рішення. Якщо ви за годину переглянули 60 хвилинних відосів, ви прийняли мінімум 60 рішень. А може і 600. Все залежить від відео. І інформації, яку ви завантажили собі в мозок.

Чим більше такого пустого контенту, тим більше сміттєвих рішень. Тим менше реально важливих рішень, які ми відтягуємо роками: записатись в спортзал, вивчити мову, змінити роботу, змінити місце проживання.

Кожне рішення — це ставка. «Ставка — це рішення про майбутнє, де немає визначеності», — говорить чемпіонка з покеру Енні Дьюк. У бізнесі, фінансах і повсякденному житті ми щодня робимо вибір, не знаючи всіх наслідків. Але і ринок, і життя винагороджують не тих, хто просто вгадав, а тих, хто вміє розрізняти вдачу й майстерність, ціну й цінність, шум і сигнал.

Тих, хто захищає свій мозок від інформаційного сміття. Хто не перевантажує свій мозок. Тому він легко приймає рішення. Він постійно їх приймає. Тому що у нього на це є ресурс.

Такий шлях! Всім мир! Хай буде з вами сила!

Геніальна фраза з роману Ернеста Гемінґвея «І сходить сонце».

– “How did you go bankrupt?” – “Two ways. Gradually, then suddenly.”

— Як ти збанкрутував? — Двома способами: спочатку поступово, а потім раптово.

Геніальність її в тому, що так в житті відбувається майже все).

Що таке щастя?

В першу чергу – це відсутність нещастя.

Без чого щастя точно неможливе – без цих п’яти складових.

  1. Здоров’я
  2. Безпека
  3. Свобода
  4. Близькі люди
  5. Улюблена справа або місія

Але жодна з них окремо не гарантує щастя.

А от відсутність хоча б однієї легко може це щастя зруйнувати.

Люди бачать світ крізь свій досвід. Іншого способу нема. Хтось живе в майбутньому. Хтось — у минулому.

Можливо, ви не в курсі, але в індіанців доколумбової Америки не було не тільки колеса, а й узагалі тяглових тварин. Усе робили власними ногами. Якби ви почали розмовляти з індіанцем про коней, він би спершу не зрозумів. Під час перших зустрічей, побачивши коней, індіанці сприймали їх як чудовиськ.

Тепер уявіть, що ви з таким індіанцем говорите не про коня, а про автомобіль, і не просто про автомобіль, а про якийсь кібертрек із повним автопілотом.

Індіанець просто не чув би вас. Йому здавалося б, що ви говорите іноземною мовою, адже те, про що ви кажете, далеко за межами всієї його картини світу й життєвого досвіду.

Ви розумієте, що, як би ви не хотіли донести індіанцеві цю реальність, барʼєр дуже важко подолати, адже спочатку треба пояснити індіанцеві багато, сотні концепцій. І не просто пояснити, а переконатися, що він їх засвоїв. І коли ви оцінюєте час, який треба витратити, коли ви оцінюєте рівень спротиву… Починаєте вловлювати?

Адже індіанець щиро вірить, що він УСЕ ЗНАЄ про цей світ, а ви якийсь базіка, казкар і пиздобол. Ось що для індіанця є святою й очевидною правдою, і жодного сумніву тут бути не може.

І ви розумієте, що вже немає сенсу витрачати час.

Ви бачите, що є лише не дуже велика кількість людей, які навчилися літати, навчилися будувати космічні кораблі, і от із НИМИ у вас спільний порядок денний. Ви не обговорюєте з ними питання — ЧИ МОЖЛИВО ЦЕ? Бо для вас і таких людей такого питання просто не існує.

Читати далі… “Люди бачать світ крізь свій досвід. Іншого способу нема. Хтось живе в майбутньому. Хтось — у минулому.”

Еверест. Чому всі досягнення людей іраціональні?

Кожен прапорець на карті Евересту — це тіло людини, яка колись була вмотивованою, цілеспрямованою і, найімовірніше, заможною.

Еверест є найвищим кладовищем у світі. Із 1921 року, коли почалися сучасні записи, відомо, що 330 людей загинули, намагаючись підкорити Еверест.

Двісті тіл досі залишаються на горі. Евакуація тіл є чимось середнім між непрактичним і неможливим. У 2020 році через обмеження, пов’язані з пандемією, вперше з 1977 року не було жодної жертви. 2023 рік став одним із найсмертоносніших за всю історію. Загинуло 17 людей.

За всю історію спостережень (з 1953 року, коли Едмунд Гілларі та Тенцинг Норгей першими піднялися на вершину), загальна кількість людей, які досягли вершини Евересту, становить близько 7,269 осіб. Вони здійснили понад 12,884 успішних сходжень (включно з повторними сходженнями одних і тих самих людей).

Читати далі… “Еверест. Чому всі досягнення людей іраціональні?”

Хочеш бути здоровим? Ходи.

Сьогодні багато хто шукає чарівну таблетку: як схуднути, як оздоровитись, як зробити так, щоб щодня ходити в туалет, щоб кишечник очищався, а виглядати при цьому — струнким. Люди записуються в зали, сидять на дієтах, п’ють детокси, проносне, планують тренування…
І все це — непогано. Але правда в тому, що природа вже все придумала за нас.

Ми створені ходити.
Багато.
У вертикальному положенні.
Рухатися.

10 000 кроків на день — це не норма, це мінімум. Справжня норма — 15–20 тисяч кроків.
Коли ми ходимо, наш організм:

  • вмикає м’язи,
  • активує хребет,
  • запускає перистальтику кишечника,
  • правильно працює серце,
  • мозок насичується киснем і думає чітко.

Перестав ходити — перестав ходити в туалет.
Перестав перетравлювати їжу.
Почав накопичувати токсини.
Почав набирати жир.
Почав втрачати себе.

Скільки разів на день ти їси — стільки ж разів маєш ходити в туалет. Їжа не повинна затримуватись у тілі більше ніж на 24 години, а краще — 18–19. Це і є норма здорового організму.

А тепер подивись на свій день: сидиш, потім сів у машину, знову сидиш, на роботі — сидиш, удома — сидиш. М’язи не працюють. Кров не циркулює. Лімфа стоїть. Організм не очищається. Енергія не виробляється.
І ти не можеш заснути. Сон поверхневий, ти не висипаєшся, дратуєшся, не встигаєш. Голова «тупа». А потім — стрес. А стрес — це двері до хвороб.

Це як ланцюжок:
перестав ходити → перестав ходити в туалет → перестав перетравлювати → почав набирати вагу → зник м’язовий тонус → не подобаєшся собі → психіка «пливе» → тіло хворіє.

Запам’ятай: ми народжені ходити.
Не бігати, не тягати штангу, не качати попу в інстаграмі — а ХОДИТИ.

Під час ходьби тіло розслабляється.
М’які вібрації розвантажують м’язи, очищають клітини.
Після ходьби не треба відновлюватись, як після тренування.
Прокинувся — і знову можеш іти. Це закладено природою.

Почни з малого. Не треба 17 000 кроків з першого дня.
Додай 1 000 щодня. Потроху тіло звикне, сформується м’язовий корсет.
Ти станеш живішим, яснішим, сильнішим. Кишечник запрацює. Сон налагодиться.
Ти повернеш собі себе.

Нам дали ноги — щоб ми ходили.
Ні таблетки, ні лікарі не допоможуть, якщо ти сам не підеш.

Твоє тіло — твій найкращий лікар.
Твоє ставлення до нього — твій рецепт.

Ходіть, друзі.
Ходьба — це життя.

Чому без емоцій ми не можемо приймати рішення? Історія пацієнта Елліота у експерименті нейрофізіолога Антоніо Дамазіо

У 1990-х роках американський нейрофізіолог Антоніо Дамазіо зробив відкриття, яке змінило наше розуміння того, як працює мозок. У центрі його дослідження опинився пацієнт на ім’я Елліот — чоловік, який, після операції на мозку, втратив здатність відчувати емоції. Його інтелект залишився недоторканим: він міг логічно мислити, будувати аргументи, розв’язувати задачі. Але він не міг прийняти жодного рішення — навіть такого простого, як обрати між чорним і синім костюмом.

Причина крилась у пошкодженій ділянці мозку — вентромедіальній префронтальній корі, яка відповідає за емоційне оцінювання ситуацій. Елліот міг проаналізувати кожну опцію до найменших деталей, але він не відчував, що одна з них краща чи гірша. Його мозок не мав емоційного “компасу”, який підказував би, куди рухатися.

Цей випадок привів Дамазіо до важливого висновку:

“The machinery for rational thought does not work without emotion.”

(Механізм раціонального мислення не працює без емоцій.)

У своїй книзі Descartes’ Error він пише, що емоції виконують роль соматичних маркерів — внутрішніх сигналів, які допомагають швидко оцінити варіанти і прийняти рішення. Саме завдяки емоціям ми можемо діяти, а не застрягати у нескінченному аналізі.

Це відкриття стало викликом для традиційної уяви про раціональність як холодну логіку. Виявилось, що емоції — це не протилежність розуму, а його необхідна складова.

Ідеальна пастка для мозку

Зловив себе на думці.

Вийди зараз на будь-яку вулицю. Зупинись і просто подивись на людей навколо. На зупинці, в кафе, у черзі. З величезною ймовірністю кожна з цих людей щодня витрачає дві години на перегляд коротких відео.

Дві години.

Це не відпочинок. Це — жорстокий цифровий глутамат, що вливають прямо в мозок через очі. Сеанс дофамінового самознищення. Після нього — в голові порожнеча. Вони навіть не згадають, що дивились п’ять хвилин тому.

Якийсь танець. Уривок фільму. Невдалий пранк. Чиясь розпаковка. Інформаційне сміття, яке нічого не залишає. Лише випалену увагу. І я дивлюсь на це як інтегратор. Це, по суті, найуспішніший і найстрашніший алгоритм у світі.

Він не автоматизує рутину. Не економить час. Не спрощує життя. Він робить протилежне. Знаходить вільні дві години твого життя — ті самі, яких мені критично не вистачає, щоб полагодити черговий вебхук — і перетворює їх на нуль.

Читати далі… “Ідеальна пастка для мозку”