Блог

У статті на Inc. я прочитав, що Ейнштейн говорив про найважливіше питання, яке варто ставити собі щоранку, коли прокидаєшся. Не знаю, чи справді це сказав Ейнштейн, але саме питання варте уваги: “Чи вірю я, що Всесвіт добрий чи злий? Чи вірю я, що світ, у якому я живу, — гарне чи погане місце?”

Коли я був молодшим, я схилявся до того, щоб об’єктивізувати свої оцінки світу. Зараз я більше вірю в ідею, що світ такий, яким ми його вважаємо.

Наша картина світу й загальна віра в позитивне або негативне призводить до того, що ми й знаходимо в цьому світі. Якщо ми шукатимемо лише прагматику і меркантильність, ми знайдемо лише це й не побачимо нічого іншого.

Якщо ми шукатимемо поезію, ми обов’язково знайдемо щось високе. Йдеться не про ідеалізацію, а про те, до чого ми самі прагнемо.

Життя проходить не в пошуках гармонії, а в пошуках сенсу.

Однак сенс — це не ідея, а відчуття, яке виникає, коли всі потоки наших намірів з’єднуються з іншими людьми. Коли ми багато думаємо й аналізуємо, ми не збільшуємо розуміння світу, а лише множимо кількість гіпотез про нього.

Щоб краще розуміти світ і знати його, єдиний спосіб — діяти. Проблема розумних людей у тому, що, оскільки вони багато думають, а не діють, то діють не на основі знань про світ, а на основі своїх хибних уявлень.

Чи можливий баланс між “думати” і “діяти”? Безглузде питання. Більшість ситуацій містить настільки велику невизначеність, що роздуми та рефлексія ніколи не дадуть результату. Велика невизначеність означає нескінченну кількість гіпотез і неподоланну проблему вибору в умовах браку часу та ресурсів.

Розуміння світу через дії

Однак щойно ми починаємо діяти й не забиваємо собі голову питанням — правильно це чи ні, — світ розкривається. У 99% випадків ми діємо не заради результату, а заради кращого розуміння світу, і тоді 1% дій дає видатний результат.

Коли не знаєш, що робити, правильна стратегія — робити що завгодно, малими кроками, ніби йдеш мінним полем. Частина тих, хто пішов, пройде й виживе. Але ті, хто залишився, нікуди не підуть і помруть від жалю.

Коли ми сприймаємо своє життя як пригоду у великій грі, ми перестаємо оцінювати дії як правильні чи неправильні. Але корисно оцінювати дії як ефективні чи марні — це не дає заснути в безпечності.

Алекс Крол