Автор: gudddini
Нагадування!
Головне питання, яке Ейнштейн ставив собі кожного ранку
У статті на Inc. я прочитав, що Ейнштейн говорив про найважливіше питання, яке варто ставити собі щоранку, коли прокидаєшся. Не знаю, чи справді це сказав Ейнштейн, але саме питання варте уваги: “Чи вірю я, що Всесвіт добрий чи злий? Чи вірю я, що світ, у якому я живу, — гарне чи погане місце?”
Коли я був молодшим, я схилявся до того, щоб об’єктивізувати свої оцінки світу. Зараз я більше вірю в ідею, що світ такий, яким ми його вважаємо.
Наша картина світу й загальна віра в позитивне або негативне призводить до того, що ми й знаходимо в цьому світі. Якщо ми шукатимемо лише прагматику і меркантильність, ми знайдемо лише це й не побачимо нічого іншого.
Якщо ми шукатимемо поезію, ми обов’язково знайдемо щось високе. Йдеться не про ідеалізацію, а про те, до чого ми самі прагнемо.
Життя проходить не в пошуках гармонії, а в пошуках сенсу.
Однак сенс — це не ідея, а відчуття, яке виникає, коли всі потоки наших намірів з’єднуються з іншими людьми. Коли ми багато думаємо й аналізуємо, ми не збільшуємо розуміння світу, а лише множимо кількість гіпотез про нього.
Щоб краще розуміти світ і знати його, єдиний спосіб — діяти. Проблема розумних людей у тому, що, оскільки вони багато думають, а не діють, то діють не на основі знань про світ, а на основі своїх хибних уявлень.
Чи можливий баланс між “думати” і “діяти”? Безглузде питання. Більшість ситуацій містить настільки велику невизначеність, що роздуми та рефлексія ніколи не дадуть результату. Велика невизначеність означає нескінченну кількість гіпотез і неподоланну проблему вибору в умовах браку часу та ресурсів.
Розуміння світу через дії
Однак щойно ми починаємо діяти й не забиваємо собі голову питанням — правильно це чи ні, — світ розкривається. У 99% випадків ми діємо не заради результату, а заради кращого розуміння світу, і тоді 1% дій дає видатний результат.
Коли не знаєш, що робити, правильна стратегія — робити що завгодно, малими кроками, ніби йдеш мінним полем. Частина тих, хто пішов, пройде й виживе. Але ті, хто залишився, нікуди не підуть і помруть від жалю.
Коли ми сприймаємо своє життя як пригоду у великій грі, ми перестаємо оцінювати дії як правильні чи неправильні. Але корисно оцінювати дії як ефективні чи марні — це не дає заснути в безпечності.
Алекс Крол
Все в нашій голові
Ми не можемо впоратися з усіма стресами світу, тому що вони знаходяться не зовні, а в наших головах.
Все починається зараз
Серцевий напад у 50 починається в 30.
Альцгеймер у 70 починається в 40.
Остеопороз у 75 починається в 40.
Депресія у 50 починається в 25.
Інсульт у 65 починається в 40.
Втрата пам’яті у 75 починається в 50.
Вибір між пігулками і пробіжкою робиться щодня.
Немає часу для пробіжки, знайдеш час для хвороб.
Як з позиції нейробіології загадувати бажання?
Бажання насправді повна херня, бо більшість із них засновані на потребах, які нав’язані соціумом, культурою середовища й маркетингом — за вас уже давно маніпулятивно вирішили, що саме правильно хотіти. Люди усвідомлюють цю «правильність» раціональною частиною мозку — неокортексом і емоційною — лімбічною системою. Хотіти — не шкідливо, як кажуть.
Чому бажання не здійснюються? Та взагалі, блін, не тому, що ви якось неправильно хочете. У нашому мозку просто є ще й рептильний комплекс (древній мозок), який узагалі не хоче жодних змін у житті — для нього це майже як смерть. Особливо, якщо для цього треба докладати купу зусиль і виходити із зони комфорту.
От ви хочете багатства й успіху, а рептильний мозок цьому жорстко пручається. Його ціль — зберегти ваше життя. І поточна стратегія життя для нього — ок. Без усіх цих бажань ви живі — ціль досягнута.
Тому всі цілі й бажання, які ви там херачите ручкою на папірці, йому до сраки. Прописувати бажання — це лише активність раціональної частини мозку. А потрібно також залучити емоційну частину — тобто лімбіку, дати відчуттів у бажання, емоцій, і провізуалізувати результат картинками, де ви в безпеці та в повному благополуччі, отримавши бажане.
Тобто залучаємо 3 системи мозку: раціоналізація (що хочемо і як — чітко прописуємо), додаємо емоцій і станів (що відчуваємо, коли це отримаємо), і візуалізуємо картинками для рептильного мозку. Що все супер. Ми будемо в безпеці. Це не про те, що все здійсниться за секунду — це просто про узгодженість ваших систем щодо цього бажання.
Ну і, блін, ключовий момент, на якому всі зливаються))) Навіть якщо мозок уже на все погодився й сам збуджено чекає ваших «хотілок» — для реалізації потрібні дії! Просто мріяти, пердячись на дивані — повна херня, так ви вбиваєте свою дофамінову систему.
Не треба мріяти — один раз визначилися, чого хочете, узгодили всередині — і діємо в цьому напрямку. Одразу, щойно пішов імпульс.
Helena Kornilova
Кіану Рівз якось сказав про суперечки
I’m at the stage in life where I stay out of arguments. Even if you say 1+1=5, you’re right. Have fun.
Я на тому етапі життя коли уникаю суперечок, навіть якщо ти скажеш що 1+1=5 ти маєш рацію. Веселись.
Гра кальмара. Найпопулярніший серіал Netflix. Серіал про темну та білу сторону людини.
Подивився 2 та 3 сезон Гри Кальмара. Перший сезон у 2021 році подивився як тільки він вийшов. Він став абсолютним бестселером на Netflix і тримає перше місце досі. Цифри — абсолютний космос.
“Squid Game” (1-й сезон, 2021)
Стрім досяг 111 млн переглядів у перші 17 днів, а після 28 днів — понад 142 млн користувачів, встановивши неймовірний рекорд із 1,65 млрд годин перегляду.
“Squid Game” сезони 2 та 3
Сезон 2: 192,6 млн переглядів у перші дні.
Сезон 3 — навіть 130 млн переглядів за 10 днів. Його реліз зібрав 106,3 млн переглядів у перші десять днів, продовжує домінувати у рейтингах, хоча менше, ніж стартовий сезон.
Всі три сезони “Squid Game” наразі тримають топові позиції серед найпопулярніших серіалів Netflix. Культовий серіал. Факт. Цифри говорять самі за себе.
Сюжет
456 людей, більшість із яких зазнають серйозних фінансових проблем, приймають запрошення на участь у таємничому турнірі з дитячих ігор. Швидко з’ясовується, що це турнір на виживання. Після того, як зі змагання вибуває гравець, розмір призу збільшується на 100 млн вон, тобто переможець турніру отримає 45,6 млрд вон (≈38 млн доларів). Однак ставки в іграх смертельно високі. Ставки в грі — це життя або смерть: хто програє, той помирає.
Читати далі… “Гра кальмара. Найпопулярніший серіал Netflix. Серіал про темну та білу сторону людини.”Скілки рішень людина приймає за день?
В одному з досліджень, опублікованих у Harvard Business Review, наводиться оцінка: доросла людина приймає до 30 тисяч рішень на день — від того, якою рукою потягнутися до кружки, до складних стратегічних виборів. Більшість із них — мікроскопічні й ухвалюються на автопілоті. Чим вища зона відповідальності, тим більше усвідомлених рішень доводиться приймати — і тим вищий ризик втоми від вибору (decision fatigue).
Кожне рішення — це ментальний ресурс. Тому ми так багато всього робимо на автоматі. Приймати рішення — дуже енергозатратно. Тому деякі складні рішення ми відтягуємо днями, місяцями, іноді роками.
Але саме головне те, що кожне відео в тік-тоці, інсті, кожна прочитана новина, кожна сторіс — віджирає наш ресурс, нашу енергію. Тому що кожне відео — це прийняте рішення. Якщо ви за годину переглянули 60 хвилинних відосів, ви прийняли мінімум 60 рішень. А може і 600. Все залежить від відео. І інформації, яку ви завантажили собі в мозок.
Чим більше такого пустого контенту, тим більше сміттєвих рішень. Тим менше реально важливих рішень, які ми відтягуємо роками: записатись в спортзал, вивчити мову, змінити роботу, змінити місце проживання.
Кожне рішення — це ставка. «Ставка — це рішення про майбутнє, де немає визначеності», — говорить чемпіонка з покеру Енні Дьюк. У бізнесі, фінансах і повсякденному житті ми щодня робимо вибір, не знаючи всіх наслідків. Але і ринок, і життя винагороджують не тих, хто просто вгадав, а тих, хто вміє розрізняти вдачу й майстерність, ціну й цінність, шум і сигнал.
Тих, хто захищає свій мозок від інформаційного сміття. Хто не перевантажує свій мозок. Тому він легко приймає рішення. Він постійно їх приймає. Тому що у нього на це є ресурс.
Такий шлях! Всім мир! Хай буде з вами сила!
Геніальна фраза з роману Ернеста Гемінґвея «І сходить сонце».
– “How did you go bankrupt?” – “Two ways. Gradually, then suddenly.”
— Як ти збанкрутував? — Двома способами: спочатку поступово, а потім раптово.
Геніальність її в тому, що так в житті відбувається майже все).
Що таке щастя?
В першу чергу – це відсутність нещастя.
Без чого щастя точно неможливе – без цих п’яти складових.
- Здоров’я
- Безпека
- Свобода
- Близькі люди
- Улюблена справа або місія
Але жодна з них окремо не гарантує щастя.
А от відсутність хоча б однієї легко може це щастя зруйнувати.
Люди бачать світ крізь свій досвід. Іншого способу нема. Хтось живе в майбутньому. Хтось — у минулому.
Можливо, ви не в курсі, але в індіанців доколумбової Америки не було не тільки колеса, а й узагалі тяглових тварин. Усе робили власними ногами. Якби ви почали розмовляти з індіанцем про коней, він би спершу не зрозумів. Під час перших зустрічей, побачивши коней, індіанці сприймали їх як чудовиськ.
Тепер уявіть, що ви з таким індіанцем говорите не про коня, а про автомобіль, і не просто про автомобіль, а про якийсь кібертрек із повним автопілотом.
Індіанець просто не чув би вас. Йому здавалося б, що ви говорите іноземною мовою, адже те, про що ви кажете, далеко за межами всієї його картини світу й життєвого досвіду.
Ви розумієте, що, як би ви не хотіли донести індіанцеві цю реальність, барʼєр дуже важко подолати, адже спочатку треба пояснити індіанцеві багато, сотні концепцій. І не просто пояснити, а переконатися, що він їх засвоїв. І коли ви оцінюєте час, який треба витратити, коли ви оцінюєте рівень спротиву… Починаєте вловлювати?
Адже індіанець щиро вірить, що він УСЕ ЗНАЄ про цей світ, а ви якийсь базіка, казкар і пиздобол. Ось що для індіанця є святою й очевидною правдою, і жодного сумніву тут бути не може.
І ви розумієте, що вже немає сенсу витрачати час.
Ви бачите, що є лише не дуже велика кількість людей, які навчилися літати, навчилися будувати космічні кораблі, і от із НИМИ у вас спільний порядок денний. Ви не обговорюєте з ними питання — ЧИ МОЖЛИВО ЦЕ? Бо для вас і таких людей такого питання просто не існує.
Читати далі… “Люди бачать світ крізь свій досвід. Іншого способу нема. Хтось живе в майбутньому. Хтось — у минулому.”Еверест. Чому всі досягнення людей іраціональні?
Кожен прапорець на карті Евересту — це тіло людини, яка колись була вмотивованою, цілеспрямованою і, найімовірніше, заможною.
Еверест є найвищим кладовищем у світі. Із 1921 року, коли почалися сучасні записи, відомо, що 330 людей загинули, намагаючись підкорити Еверест.
Двісті тіл досі залишаються на горі. Евакуація тіл є чимось середнім між непрактичним і неможливим. У 2020 році через обмеження, пов’язані з пандемією, вперше з 1977 року не було жодної жертви. 2023 рік став одним із найсмертоносніших за всю історію. Загинуло 17 людей.
За всю історію спостережень (з 1953 року, коли Едмунд Гілларі та Тенцинг Норгей першими піднялися на вершину), загальна кількість людей, які досягли вершини Евересту, становить близько 7,269 осіб. Вони здійснили понад 12,884 успішних сходжень (включно з повторними сходженнями одних і тих самих людей).
Читати далі… “Еверест. Чому всі досягнення людей іраціональні?”Хочеш бути здоровим? Ходи.
Сьогодні багато хто шукає чарівну таблетку: як схуднути, як оздоровитись, як зробити так, щоб щодня ходити в туалет, щоб кишечник очищався, а виглядати при цьому — струнким. Люди записуються в зали, сидять на дієтах, п’ють детокси, проносне, планують тренування…
І все це — непогано. Але правда в тому, що природа вже все придумала за нас.
Ми створені ходити.
Багато.
У вертикальному положенні.
Рухатися.
10 000 кроків на день — це не норма, це мінімум. Справжня норма — 15–20 тисяч кроків.
Коли ми ходимо, наш організм:
- вмикає м’язи,
- активує хребет,
- запускає перистальтику кишечника,
- правильно працює серце,
- мозок насичується киснем і думає чітко.
Перестав ходити — перестав ходити в туалет.
Перестав перетравлювати їжу.
Почав накопичувати токсини.
Почав набирати жир.
Почав втрачати себе.
Скільки разів на день ти їси — стільки ж разів маєш ходити в туалет. Їжа не повинна затримуватись у тілі більше ніж на 24 години, а краще — 18–19. Це і є норма здорового організму.
А тепер подивись на свій день: сидиш, потім сів у машину, знову сидиш, на роботі — сидиш, удома — сидиш. М’язи не працюють. Кров не циркулює. Лімфа стоїть. Організм не очищається. Енергія не виробляється.
І ти не можеш заснути. Сон поверхневий, ти не висипаєшся, дратуєшся, не встигаєш. Голова «тупа». А потім — стрес. А стрес — це двері до хвороб.
Це як ланцюжок:
перестав ходити → перестав ходити в туалет → перестав перетравлювати → почав набирати вагу → зник м’язовий тонус → не подобаєшся собі → психіка «пливе» → тіло хворіє.
Запам’ятай: ми народжені ходити.
Не бігати, не тягати штангу, не качати попу в інстаграмі — а ХОДИТИ.
Під час ходьби тіло розслабляється.
М’які вібрації розвантажують м’язи, очищають клітини.
Після ходьби не треба відновлюватись, як після тренування.
Прокинувся — і знову можеш іти. Це закладено природою.
Почни з малого. Не треба 17 000 кроків з першого дня.
Додай 1 000 щодня. Потроху тіло звикне, сформується м’язовий корсет.
Ти станеш живішим, яснішим, сильнішим. Кишечник запрацює. Сон налагодиться.
Ти повернеш собі себе.
Нам дали ноги — щоб ми ходили.
Ні таблетки, ні лікарі не допоможуть, якщо ти сам не підеш.
Твоє тіло — твій найкращий лікар.
Твоє ставлення до нього — твій рецепт.
Ходіть, друзі.
Ходьба — це життя.
Чому без емоцій ми не можемо приймати рішення? Історія пацієнта Елліота у експерименті нейрофізіолога Антоніо Дамазіо
У 1990-х роках американський нейрофізіолог Антоніо Дамазіо зробив відкриття, яке змінило наше розуміння того, як працює мозок. У центрі його дослідження опинився пацієнт на ім’я Елліот — чоловік, який, після операції на мозку, втратив здатність відчувати емоції. Його інтелект залишився недоторканим: він міг логічно мислити, будувати аргументи, розв’язувати задачі. Але він не міг прийняти жодного рішення — навіть такого простого, як обрати між чорним і синім костюмом.
Причина крилась у пошкодженій ділянці мозку — вентромедіальній префронтальній корі, яка відповідає за емоційне оцінювання ситуацій. Елліот міг проаналізувати кожну опцію до найменших деталей, але він не відчував, що одна з них краща чи гірша. Його мозок не мав емоційного “компасу”, який підказував би, куди рухатися.
Цей випадок привів Дамазіо до важливого висновку:
“The machinery for rational thought does not work without emotion.”
(Механізм раціонального мислення не працює без емоцій.)
У своїй книзі Descartes’ Error він пише, що емоції виконують роль соматичних маркерів — внутрішніх сигналів, які допомагають швидко оцінити варіанти і прийняти рішення. Саме завдяки емоціям ми можемо діяти, а не застрягати у нескінченному аналізі.
Це відкриття стало викликом для традиційної уяви про раціональність як холодну логіку. Виявилось, що емоції — це не протилежність розуму, а його необхідна складова.
Ідеальна пастка для мозку
Зловив себе на думці.
Вийди зараз на будь-яку вулицю. Зупинись і просто подивись на людей навколо. На зупинці, в кафе, у черзі. З величезною ймовірністю кожна з цих людей щодня витрачає дві години на перегляд коротких відео.
Дві години.
Це не відпочинок. Це — жорстокий цифровий глутамат, що вливають прямо в мозок через очі. Сеанс дофамінового самознищення. Після нього — в голові порожнеча. Вони навіть не згадають, що дивились п’ять хвилин тому.
Якийсь танець. Уривок фільму. Невдалий пранк. Чиясь розпаковка. Інформаційне сміття, яке нічого не залишає. Лише випалену увагу. І я дивлюсь на це як інтегратор. Це, по суті, найуспішніший і найстрашніший алгоритм у світі.
Він не автоматизує рутину. Не економить час. Не спрощує життя. Він робить протилежне. Знаходить вільні дві години твого життя — ті самі, яких мені критично не вистачає, щоб полагодити черговий вебхук — і перетворює їх на нуль.
Читати далі… “Ідеальна пастка для мозку”Чому клітинам потрібне навантаження, а не відпочинок? Чому без руху клітини «вимикаються»?
Абсолютно доведено з точки зору біохімії, фізіології та роботи кожної клітини організму, особливо м’язової: регулярна фізична активність є життєво необхідною. Чотири тижні без фізичних навантажень вже призводять до суттєвих змін на клітинному рівні. Наприклад, організм припиняє синтез близько 600 мікро РНК—просто тому, що немає необхідності витрачати ресурси на те, що не використовується.
Що таке мікро РНК?
Це маленькі молекули РНК (не ті, що несуть інформацію для білків), які регулюють, які білки будуть вироблятись в клітинах. Вони дуже важливі для нормальної роботи клітини, зокрема для адаптації до навантажень, стресу, росту тощо.
Крім того, мітохондрії—енергетичні станції клітин—різко знижують свою продуктивність. Вони ніколи не будуть виробляти більше АТФ (аденозинтрифосфату), ніж потрібно клітині саме зараз. Якщо через якісь збої мітохондрії все ж починають синтезувати надлишковий АТФ, то спеціальний фермент, АТФ-синтаза, переключається на зворотній режим роботи і починає розкладати вже створений АТФ на складові, щоб зберегти внутрішній баланс клітини
Таким чином організм підтримує гомеостаз, постійність внутрішнього середовища. Втім, відсутність активності впливає не тільки на клітини. На рівні всього тіла погіршується робота органів: зменшується життєва ємність легень, падає показник максимального споживання кисню (МПК), погіршується робота серцево-судинної системи.
Все, що було натреновано, повертається до початкового стану, до «нуля». Саме тому так важко знову починати тренуватися після вимушеної паузи, будь то через хворобу, стрес, життєві труднощі чи просту лінь.
Важливо пам’ятати: енергія для всіх життєво необхідних процесів утворюється саме в мітохондріях у вигляді АТФ. Коли клітині потрібна енергія, АТФ розпадається на АДФ і фосфат, вивільняючи необхідну для руху м’язів, синтезу білків та поділу клітин енергію. Без регулярної фізичної активності ці процеси сповільнюються, а енергетична ефективність тіла різко падає.
Отже, регулярна активність—це не лише про спорт і зовнішній вигляд. Це буквально про здоров’я кожної клітини вашого тіла. Фізична активність — це паливо для життя, а не просто спорт.
Експеримент “блохи в банці”. СИНДРОМ ЗАКРИТОЇ БАНКИ
В продовження теми про ментальну вʼязницю.
Один експеримент, який, можливо, описує наше життя точніше, ніж ми думаємо.
У скляну банку саджають бліх. Ці крихітні створіння здатні стрибати до метра у висоту — у сотні разів вище за власний зріст.
Але банку закривають кришкою. Блохи продовжують стрибати — знову і знову, б’ючись об перешкоду. Вони не розуміють, чому більше не можуть вибратися. І незабаром… адаптуються.
Через кілька днів кришку знімають. Простір відкрито. Свобода повернулася. Але бліхи більше не намагаються вистрибнути. Вони стрибають лише до колишнього рівня кришки — не вище. Вони навіть не пробують. Для них свободи більше не існує. Їхній попередній досвід став їхньою реальністю. Назавжди.
Ось у чому трагедія: навіть коли перешкоди зникають, програми в нашій голові продовжують працювати. Як автомат. Як тінь минулого, що шепоче: «Не висовуйся, нічого не вийде».
Ми живемо так, як колись нас «навчили». Хтось сказав: «Не зможеш», «Це не твоє», «Вже пізно». І ми почали стрибати нижче своїх можливостей.
А найгірше те, що… це передається далі. Потомство бліх у банці теж не стрибає високо. Не тому, що не може, а тому, що не знає, що можна.
P.S. Найгірша в’язниця — та, в якій навіть немає стін. Лише пам’ять про них. Перевір, де твої межі — і хто їх поставив.
Регулярна діяльність
На жаль, різниця між «вмієш» і «не вмієш» не завжди очевидна. Для себе я визначив її так. Якщо я не можу на регулярній основі займатися якоюсь діяльністю так, щоб не помирати від навантаження, то слід визнати — я поки не вмію цього робити.
Наприклад, якщо я вмію добре писати й написав чимало статей, але не можу видавати по статті на день, то слід не шукати виправдань, що зараз немає натхнення чи енергії, а визнати, що поки я не вмію писати по статті на день. Визнання того, що я чогось не вмію, з одного боку, допомагає уникнути заспокійливого самообману, що я крутіший, ніж є насправді, а з іншого — змістити фокус на те, щоб навчитися нового навику.
До гарних результатів приводить лише регулярна діяльність, а не спорадичні напади активності. Важко стати популярним блогером, публікуючи п’ять постів на місяць. Важко накачати м’язи, якщо тренуватися раз на тиждень.
Рідкісні тренування й пости час від часу можуть створити ілюзію, що я спортсмен і блогер, але є дуже простий спосіб зрозуміти, як усе насправді. Достатньо записувати, на що ви витрачаєте час і який результат отримуєте — і все стає очевидним.
Рідкісні спалахи вивчення англійської мови тільки роблять гірше. Бо я щоразу кидаю це заняття. І не можу займатися цим щодня. А саме регулярні, навіть 15-хвилинні вправи, тренують мій мозок та не дають йому забувати мову.
Ми є те, що робимо щодня!
Просто запам’ятай: щойно людина отримує те, чого вона палко бажає, вона стає рабом цього і рабом того, хто це їй дав.
— З ким би я займався сексом? — здивовано запитав Мілтон. — З повією, звісно. І тільки з нею.
— Боже, який жах, — простогнав Кевін. — Але чому?
— Тому що повії вдають, що їм це дуже подобається.
— І що?
— Мені ще не вистачало підхопити чужу карму.
— Поясни!
— Все просто, мій дорогий хлопчику. Як тільки ти даєш людині щось, що для неї дуже важливе, ти прив’язуєш її до себе, як немовля. А в мене з Богом домовленість цього не робити. Він (Мілтон кивнув угору) хоче, щоб ви залишалися з Ним, а не зі мною.
— Я не розумію.
— І не треба розуміти. Просто запам’ятай: щойно людина отримує те, чого вона палко бажає, вона стає рабом цього і рабом того, хто це їй дав. «Бажає» — це не просто слово. Це вивіска до мого притулку.
Мілтон обернувся до жінки, секс із якою ніби огортав увесь простір. Удалині від неї виднілося крісло, і від нього йшов чад влади. Його запах був сильніший за запах смаженої картоплі з сусідньої кімнати. По боках зали — на дорогій венеційській люстрі, оксамитових завісах — усюди були різноманітні предмети. Кожен символізував щось своє.
Читати далі… “Просто запам’ятай: щойно людина отримує те, чого вона палко бажає, вона стає рабом цього і рабом того, хто це їй дав.”
