Категорія: думки

Тобі це не подобається.

Тобі не подобається писати, бо ти не практикувався, і тому всі твої тексти посередні за замовчуванням. Це не приносить задоволення. Те ж саме стосується дизайну, коду, кіно, спілкування – будь-чого. Ніхто не хоче створювати щось посереднє.

Тому ти навіть не починаєш. Але якщо і починаєш, то швидко кидаєш, бо немає результатів.

І це замкнене коло. Пастка.

Єдиний спосіб чогось досягти та сформувати навичку – це робити це довго. Довго – це роками. Доки не вийде.

А задоволення ти отримуєш від мікрокроків. Один підписник, один комент. Крок за кроком. І в тебе вже 1000 підписників, твій дизайн коштує 1000 баксів, а не 100, як раніше. Квартири продаєш по 1 млн, а не по 30 тисяч. Бігаєш по 10 км, а не 1, як на початку.

І тоді ти озираєшся назад і розумієш: усе почалося з першого кроку. Не ідеального першого кроку.

Уявіть, що ви йдете по вулиці, і раптом вітер зриває капелюх з вашої голови. Це може вас розізлити, але ви ж не злитесь на вітер, так? Він — просто стихія. Ви продовжуєте йти, трохи більш обережно тримаючи капелюх. Але ось відразу після цього з даху впадає бурулька. Знову ж таки, ви уникаєте її і намагаєтесь не злитись, бо розумієте, що це також лише природне явище.

“Різні провокуючі події, життєві ситуації” — це не більше, ніж вітри та бурульки, які намагаються зірвати ваш капелюх або вразити вас. Ви вирішуєте, чи ображатися на це, чи надавати значення цим подіям, будувати припущення та мати нереалістичні очікування.

Ви знаходитесь у власному наративі, де всі довкола — або друзі, або вороги, а ви — головний герой з місією.